Пожелание от Натаси, распиздяйки-парашютистки:
Сьогодні росіяни хотіли розбити моє серце.
Ракети впали біля мого дому.
Біля спортзали, куди я хожу грати у волейбол.
У кавʼярню, де я снідала в суботу круасаном.
У базар, де купляю персики і помідори.
У лікарню охматдит, яка стала моїм домом на посатку повномасштабного.
І тисячі людей залили моє серце клеєм, аби воно знову стало цілим.
Дякую хлопцю, який висунувся з розбитого вікна і кричав «Слава Україні».
Злим, але насправді добрим людям, які розгребали каменюки.
Сотням, якщо не тисячам, сміливих людей навколо, які бігли на допомогу.
Невже нам треба горе, щоб ми згадали, якими є насправді?
Багато горя принесла країна-терорист сьогодні.
Вони не дають нам забути, ким є ми.
Вони стріляють по нас, бо світ це терпить. Бо їм досі продають комплектуючі.
Бо просто мають чим.
Нехай кожен з них буде проклятим до сьомого коліна.
Амінь.